матеріали для опрацювання тема 6-9

Тема 6     -  13.04.2020р

Роботи зі збору і переробки лісового насіння та плодів

Основним завданням лісового насінництва є одержання насіння лісових порід з цінними спадковими властивостями та високою посівною якістю для створення високопродуктивних і високоякісних лісових насаджень.
Збір і заготівля лісового насіння- один з найважливіших етапів у справі лісовідновлення.

Заготівля шишок сосни звичайної проводиться на постійних лісонасіневих ділянках (ПЛНД) з таких ділянок, як правило отримують насіння яке відзначається підвищеними селекційно – генетичними якостями і впливає на покращену біологічну стійкість насаджень. Зібрати шишки пів справи головне отримати з них якісне та здорове насіння.
Після збору шишку відправляємо в шишкосушарку. Там за декілька технологічних процесів і отримують насіння. Цінний посівний матеріал закладають в спеціальну тару та розміщують у сховищі для подальшого зберігання. На весні потрібна кількість насіння висівається в розсадниках, щоб через рік стандартним посадковим матеріалом можна було створювати нові лісові культури.

        

              Заготівлю шишок та плодів проводять в оптимальні для виду терміни, які можуть змінюватись залежно від погодних умов поточного вегетаційного періоду. Щоб уникнути втрат насіння з найкращими посівними якостями, дрібне і легке насіння, яке швидко відділяється від материнської рослини (берези, тополі, верби, в’язи та ін.), заготовляють до його опадання. Заготівля насіння з глибоким насіннєвим спокоєм на початку дозрівання скорочує терміни підготовки його до проростання (ялиця, ялівець, липа, горіх). Для тривалого зберігання насіння  заготовляють в пізніші терміни, адже передчасна заготівля такого насіння негативно впливає на його якість і схожість.

           Заготовлене насіння повинно мати колір і блиск, притаманний насінню відповідного виду, бути без плісняви та стороннього запаху. Не допускається наявність сторонніх домішок (насіння інших видів, плодів, насіння карантинних бур’янів тощо), шкідників і збудників хвороб згідно з Переліком карантинних об’єктів, затвердженим у встановленому порядку.

 жолуді- насіння дуба

 насіння берези

 насіння сосни

 насіння сосни з крильчаткою

 насіння ліщини - горіх

Терміни збору лісонасінної сировини

 Стиглість насіння у різних видів деревних і чагарникових рослин визначають за морфологічними ознаками. Наприклад, стиглому насінню в’язових властиве пожовтіння крилаток та побуріння ядра; берези - жовто-бурий колір сережок та посіріння горішка зі збереженням зеленуватого відтінку; граба - зеленувато-сіре забарвлення насіння; клена гостролистого - буро-коричневий колір крилаток. Насіння яблуні та груші, достигаючи, набирає темно-коричневого забарвлення, а насіння інших видів зі соковитими плодами втрачає зелений колір.

Залежно від термінів достигання насіння визначають час його збирання. Здебільшого лісонасінну сировину заготовляють одразу після досягнення насінням морфологічної стиглості, яку визначають за зовнішніми ознаками.

Для порід, насіння яких після досягнення врожайної стиглості ще певний час перебуває на дереві, збір починають у період між досягненням насінням урожайної стиглості та його висипанням або опаданням. Для порід, насіння яких одразу опадає після досягнення урожайної стиглості, його збирають перед опаданням. Наприклад, особливістю насіння берези, в’язових, жовтої акації, тополі, осики, верби є те, що відразу після досягнення морфологічної стиглості воно розсипається по поверхні грунту, і зібрати його майже неможливо. Тому збір насіння берези слід починати після побуріння сережок і часткового їх розпадання при згинанні; насіння в’язових - при пожовтінні крилаток; акації жовтої - при поодинокому розкриванні бобів; тополі, осики, верби -коли коробочки тільки починають розтріскуватись.

Збір насіння певних груп деревних порід має свої особливості. Скажімо, велике насіння бука, дуба, горіха, каштана збирають після його опадання. Найперше опадає порожнє та пошкоджене насіння, дещо пізніше - здорове та високоякісне. Для того щоб відділити неякісне насіння від здорового, його занурюють у воду: неповноцінне насіння спливає на поверхню.

Насіння липи, ясенів після досягнення ним урожайної стиглості залишається на дереві і починає опадати лише взимку. За наявності снігового насту насіння порід у великій кількості накопичується в різних заглибинах, звідки його можна легко вибирати. Однак насіння цих порід збирають переважно раніше - наприкінці вересня - у жовтні.

Морфологічна стиглість насіння сосни звичайної настає в листопаді (на наступний рік після його утворення), а шишки розкриваються і насіння випадає - у грудні-берсзні під час сухої погоди. Тому оптимальні терміни збирання шишок з другої половини листопада до початку березня. Морфологічна стиглість насіння ялини європейської настає в жовтні-листопаді, розкривання шишок і випадання насіння - в лютому, заготовляють шишки - в груднісічні. У ялиці білої врожайна стиглість насіння настає у вересні-жовтні, шишки одразу розсипаються і насіння розлітається. Тому шишки збирають у період, коли вони починають набирати сірувато-коричневого відтінку.

У порід, насіння яких міститься в коробочках (осика, верба, тополя), заготівлю ведуть перед масовим розтріскуванням коробочок. Зібрані сережки розстеляють тонким шаром у затінку; коробочки підсихають і розтріскуються, звільняючи насіння.

 Заготівля насіння з глибоким спокоєм на початку його достигання скорочує терміни підготовки його до висівання. Тому, наприклад, горішки липи збирають у  період, коли вони набирають сірувато-зеленого кольору; ясена звичайного - коричнуватого кольору насіння та зеленувато-білого –крилатки.

Способи збору

Найбільш складним і трудомістким є збір лісонасінної сировини з ростучих дерев. Шишки і плоди більшості деревних і чагарникових рослин збирають вручну, стоячи  на землі, на драбині або піднявшись у крону дерева. При цьому шишки або плоди обривають руками з гілок ростучих дерев і кущів. Плоди, які легко відриваються від гілок чагарників, обшмигують руками в брезентових рукавицях, збивають короткими палками на розстелений брезент. Якщо плоди неможливо дістати руками, то їх струшують з гілок гачками, закріпленими на жердинах або збивають жердинами. Гнучкі гілки пригинають жердинами із закріпленими на них гачками. Найдоцільніший розмір брезенту, який розстеляють під деревами при струшуванні плодів або шишок, - 5 х 12 м. Замість брезенту як підстилку можна використовувати інший легкий щільний матеріал. За конструкцією та способом відділення шишок і плодів від гілок дерева розрізняють такі групи пристроїв для знімання з дерев лісонасінної сировини.

 Зчісувальні та відривальні пристрої.

Граблі-щітки конструкції С. Д. Капковського складаються з дерев’яної пластини розміром 23 х 4,5 х 3,0 см, в яку вмонтовані 12 наскрізних і протилежно загнутих на кінцях залізних зубців, завдовжки 15,5 см кожний. Конструкція граблів дає змогу працювати ними в двох напрямках: при горизонтальному розміщенні гілок шишки знімають зубцями, загнутими донизу, при вертикальному розміщенні гілок - зубцями, загнутими догори. Шишкознімальні пристрої: а - гребінь для зчісування шишок; б - грабліщітки. Зрізувальні пристрої характеризуються наявністю робочої частини у вигляді пластинки з гострими краями, якою підрізають плодоніжки плодів чи ніжки шишок. До цього типу пристосувань належать секатори-різаки зі серпоподібними та фігурними ножами, секатор-гачок, секатор-сучкоріз, садовий секатор-ножиці. Останній тип використовують переважно для зрізування кетягів плодів з чагарників. Секатори прикріплені до дерев’яних жердин завдовжки 3,5...6,0 м

Пристрої для зрізування шишок і плодів: а - секатор- сучкоріз; б - секаторгачок; в - секатор-різак з фігурним ножем; г - секатор-різак зі серповидним ножем; д - секатор ручний.

Відкушувальні пристрої.

 Відкушувальна рамка з шишкозбірним мішком складається із нерухомої рамки з прикріпленим до неї мішком, в який падають зрізані шишки, та рухомої рамки, яка під дією пружини вдаряє по нерухомій. Обидві рамки мають гострі краї. Пристрій закріплений на жердині завдовжки 3 м.  У процесі роботи рухома рамка відтягується за допомогою шнура, нерухома рамка підводиться під ніжку шишки і шнур різко відпускається - зрізана шишка падає в мішок.

Спилювальні пристрої.

 Шишкознімач-спилювач має робочу головку, на якій кріпиться пильний диск. Диск крутиться внаслідок передачі електродвигуном обертального руху через вал, який розмішений всередині трубчастої штанги.

 Струшувальні пристрої.

Шишко- і плодознімачі-струшувачі складаються з трубчастої штанги, всередині якої закріплений вал з ексцентричним вантажем у верхній частині. Над вантажем на кожусі знімача кріпиться вилка, яка перед струшуванням шишок і плодів притискається до гілки. Під час обертання валу та ексцентричного вантажу з вилкою робоча головка починає вібрувати і сильно трясти гілку. Шишки або плоди відриваються від гілки і падають на землю або в підвішений під робочою головкою мішок

Зберігання насіння

Приміщення, в якому зберігають насіння, повинне мати вентиляційні труби і добре провітрюватися. Кожну декаду насіння потрібно оглядати, при необхідності перелопачувати і просушувати. При огляді насіння слід мати на увазі, що втрата блиску свідчить про погані умови їх зберігання і що запах цвілі вказує на злежування. У сховищах повинна бути забезпечена охорона насіння від мишей і інших шкідників.

Насіння хвойних зберігають у скляних бутлях. 

Більшість насіння листяних порід можна зберігати в мішках, ящиках, корзинах. Насіння вишні, сливи, терну, абрикоси, горіха зберігають у піску (шар 2–3 см) шаром 3–5 см., насіння берези і в'яза – в ящиках. Соковиті і маслянисті плоди, що не переносять морозів (горіхи), повинні зберігатися в підвалах або траншеях. При виборі способів зберігання жолудів необхідно враховувати їх великий об'єм (звичайно в одному місці зберігається до десяти і більше тонн), тонкість і неміцність шкірки і можливість самозігрівання в результаті дихання. Великий вміст води в сім'ядолях жолудів створює небезпеку їх вимерзання і ураження грибковими хворобами, а також небезпеку втрати схожості від пересихання, внаслідок чого сім'ядолі втрачають пружність і стають м’якими.

Насіння дуба мають підвищену вологість і в результаті при підвищеній температурі можуть пересохнути, при підвищеній вологості – прорости. На зимове зберігання закладають абсолютно стиглі і здорові жолуді. Важливе значення має тут організація в лісовому господарстві служби прогнозів плодоношення. Передбачення насіннєвих років дозволяє заздалегідь підготуватися до організації збору насіння, приурочити рубку головного користування до насіннєвого року та ін.

Отже, заготівля і зберігання лісового насіння має велике значення  для відновлення високопродуктивних, біологічно стійких та господарсько цінних лісів які є легенями нашої планети. При вирішенні питань природного відновлення лісових порід необхідно враховувати всебічне сприяння та розширене фінансування наукової бази лісового насінництва: відбору кращих популяцій і дерев, закладання та вивчення випробних культур.

Д/з Опрацювати матеріал. Законспектувати в робочий зошит

Тема 7Роботи з підготовки грунту   14.04.2020р

Теоретичні основи обробітку грунту у лісових розсадниках

У лісових розсадниках значне місце відводиться обробітку грунту під час освоєння площ, відведених під розсадник та обробітку грунту в полях прийнятих сівозмін. Останній включає основний і передпосівний (передсадивний) обробіток грунту.

В комплексі агробіологічних заходів щодо вирощування та забезпечення високого виходу стандартного садивного матеріалу обробіток грунту займає надзвичайно важливе місце. Він спрямований на покращення водно-фізичних, хімічних і біологічних властивостей грунту, формування сприятливих умов для проростання насіння, життєдіяльності і розвитку кореневої системи рослин.

 Основними завданнями обробітку ґрунту є :

 ● створення в одному шарі близьких до оптимальних водного, повітряного, теплового і живильного середовищ;

● забезпечення найкращих умов для кореневого живлення та росту кореневої системи;

● посилення кругообігу поживних речовин у ґрунті;

● підвищення активності корисних мікроорганізмів та інтенсивності мінералізації органічних залишків;

● знищення бур’янів, шкідників і збудників хвороб рослин;

● створення сприятливих умов для висівання насіння, садіння рослин і внесення добрив;

 ● захист ґрунту від водної і вітрової ерозії

 У постійних лісових розсадниках правильним і своєчасним обробітком ґрунту створюють очищений від бур’янів культурний орний шар глибиною 22-45 (50) см і щільністю 1,05-1,15 г/см3 з високою водопроникністю та з вмістом м’якого гумусу більше 3%.

 Орний шар ґрунту повинен мати водостійку мікроагрегатну структуру, високу біохімічну активність і бути забезпеченим доступними для рослин формами води та елементами мінерального живлення упродовж усієї вегетації сіянців та саджанців. Цього досягають застосовуючи окремі прийоми та системи обробітку грунту.

 Одноразове механічне діяння на орний шар робочими органами ґрунтообробних знарядь називають прийомом обробітку грунту. Вони бувають загальними (оранка, лущення, культивація, боронування) і спеціальними (плантажна оранка, фрезерування та ін.). Неможливо вирішити всі завдання обробітку ґрунту, застосовуючи лише один прийом. Для цього застосовують ряд прийомів у певній послідовності. Сукупність таких прийомів, що спрямовані на вирішення головних завдань у конкретних ґрунтово-кліматичних умовах, називають системою обробітку грунту. При вирощуванні садивного матеріалу в лісових розсадниках застосовують такі системи обробітку грунту: зяблеву, чорного, раннього, зайнятого і сидерального парів

Слід пам’ятати, що рівень культури землеробства незалежно від системи основного обробітку ґрунту визначається: - якістю виконання окремих робіт; - своєчасністю проведення того чи іншого прийому обробітку грунту; - відповідністю (дотриманням) глибини обробітку грунту. Дотримання встановленої глибини обробітку грунту особливо актуально для таких прийомів, як оранка, культивація, передпосівне боронування.

Високоякісний обробіток грунту передбачає також достатнє подрібнення орного шару, рівність поверхні, повне знищення бур’янів, відсутність залишків рослинного та іншого походження.

Первинне освоєння площ. Під лісові розсадники відводять різні категорії земельних площ - лісові, цілинні, перелогові землі та землі, що вийшли з-під сільськогосподарського користування. Відповідно до категорії визначають способи і системи первинного обробітку грунту. Після очищення лісових площ від пнів і порубних залишків та планування їх поверхні для формування орного шару грунту проводять оранку чагарниковими плугами і вичісування коренів корчувальними боронами.

 Весною наступного року грунт обробляють у двох напрямках дисковими культиваторами з наступним боронуванням. Залежно від стану поле залишають під чорним паром або засівають зернобобовими. Для вирівнювання грунтового фону на підзолистих грунтах з винесеним на поверхню підзолом внаслідок корчування пнів, слід перед оранкою внести низинний торф із розрахунку 120-160 т/га. Первинну оранку на цих грунтах проводять на глибину гумусового горизонту, збільшуючи її під час заорювання сидератів і обробітку ґрунту в полях сівозмін на 3-5 см доти, поки орний шар не досягає 25-27 см. При освоєнні сильно засмічених бур’янами земель застосовують обробіток грунту за системою чорного пару з внесенням гербіцидів.

 Влітку або восени лущать дернину в двох напрямках на глибину 7- 10 см. З появою бур’янів проводять культурну оранку на глибину до 30 см, а наступного року утримують поле під чорним паром.

 Підготовка грунту під посадку лісових культур

Із завершенням лісозаготівельних робіт на ділянках, які вийшли з-під рубок головного користування чи суцільних санітарних рубок, необхідно очистити площі від порубкових залишків та провести підготовку ґрунту під посадку лісових культур наступного року.

Обробіток ґрунту проводять плугом — ПКЛ 70, глибоко розпушуючи землю.

 Це дає змогу впродовж зими ґрунту улягтись, а також сприяє накопиченню достатньої кількості вологи, що є запорукою у створені оптимальних умов для садіння майбутнього лісу

Підготовка ґрунту – це прокладання борізд плугом ПКЛ-70 , відстань між центрами борізд становить від 2,5 до 3,0 метрів, в залежності від схеми посадки . Хороша якість підготовки ґрунту є запорукою якісного садіння лісу, а дотримання всіх вимог агротехніки створення лісових культур – запорука успішного вирощування  лісу.

Головним завданням підготовки грунту є створення умов для успішного розвитку кореневих систем деревних порід. Головне – порушити підплужну підошву і орштейновий горизонт, які утворились в грунтах внаслідок їх багаторічного розорювання. Проведеними численними науковими дослідженнями доведено, що на ділянках, де проектується створення насаджень сосни, слід проводити глибоке безполицеве рихлення грунту. Створення оптимальних умов для розвитку кореневих систем, освоєння ними глибинних горизонтів грунту, є запорукою інтенсивного росту насаджень, стійкості сосни проти кореневої губки і зменшення шкоди від об’їдання коріння хрущами. 

На тих ділянках, де посадка буде ручною, слід проводити рихлення і нарізання борозен двохвідвальними лісовими плугами. Глибина борозен повинна забезпечити максимальне вилучення з верхнього шару грунту вегетативних органів розмноження бур‘янів.З урахуванням глибини поширення в грунті основної маси насіння бур‘янів та їх кореневищ, потужності гумусово-елювіального горизонту грунту, глибина плужних борозен не повинна перевищувати 15-20 см.

На понижених, вологих ділянках слід застосовувати проведення борозен одновідвальним плугом з послідуючою посадкою саджанців в гребінь борозни. На заболочених землях, в умовах сирих типів місцезростань підготовка грунту повинна заключатись у влаштуванні мікропідвищень або наорюванні вскладок смуг.

Д/з: опрацювати матеріал, зробити запис в робочий зошит.

Т-8Внесення добрив у розсадниках  15.04.2020р

Забезпеченість рослин поживними речовинами у лісових розсадниках, як і в сільському господарстві, регулюють внесенням добрив.

Дія добрив у ґрунті різнобічна: вони поповнюють запаси елементів мінерального живлення в ґрунті, поліпшують його фізичні властивості, нейтралізують реакцію ґрунтового середовища, підвищують життєстійкість корисних мікроорганізмів.

Вносити добрива при вирощуванні садивного матеріалу потрібно не лише у зв’язку з недостатньою родючістю ґрунту розсадника, а й тому, що при викопуванні сіянців та саджанців разом з кореневою системою рослин з полів, залежно від механічного складу та виду садивного матеріалу, вивозять від 3 до 20 т родючого ґрунту. Значна частина поживних речовин вилучається з грунту вирощеним садивним матеріалом. У зв’язку з цим, внесення добрив у розсадниках при вирощуванні садивного матеріалу є необхідним агротехнічним прийомом.

Добрива впливають не тільки на розміри та фітомасу сіянців і саджанців, а й на їх якість. Садивний матеріал, який вирощено в оптимальних умовах мінерального живлення, має добре розвинену кореневу систему і наземну частину, накопичує значну кількість запасних поживних речовин, що використовуються для регенерації кореневої системи та адаптації до нових умов при пересадці його на постійне місце. Цим передусім пояснюється краща приживлюваність таких сіянців, а також більш висока стійкість їх проти засухи, пошкодження шкідниками та ураження збудниками грибкових захворювань.

Слід пам'ятати, що на ступінь (інтенсивність) використання добрив в лісових розсадниках впливають і метеорологічні умови. Дози добрив, особливо азотних, холодної весни потрібно збільшувати. Із зниженням температури влітку вегетацію рослин поліпшують калійні добрива. Дія добрив погіршується у посушливі періоди, через що зрошення у розсадниках бажане не тільки у засушливих зонах, а й у зонах достатнього і навіть надмірного зволоження.

Види добрив та їх характеристика

У деревних розсадниках використовують усі види добрив - органічні, мінеральні, органо-мінеральні, бактеріальні, а також хімічну меліорацію грунтів.

За характером дії добрива поділяють на

-         прямі, внесення яких безпосередньо збільшує в грунті вміст елементів мінерального живлення (органічні, органомінеральні, мінеральні)

-         непрямі, внесення яких опосередковано сприяє збільшенню елементів живлення в грунті (бактеріальні) або покращує умови для поглинання тих, що містяться в грунті (меліоративні).

Органічні добрива.

До них належать гній, гноївка, пташиний послід, торф, різні компости, сапропель та зелене добриво. В органічних добривах міститься азот, фосфор, калій, інші макро- і мікроелементи. За складом - це повні добрива. Вони не лише збагачують грунт поживними речовинами, а й поліпшують його фізичні властивості. Легкі за механічним складом ґрунти стають більш в'язкими, краще утримують воду і поживні речовини; важкі глинисті ґрунти, навпаки, стають більш легкими, менше ущільнюються. Вплив органічних добрив на поживний режим рослин триває 2-3 роки. Норма внесення органічних добрив вказується в тоннах на гектар.

Гній - це суміш підстилки з твердим послідом та рідкими виділеннями тварин. Залежно від ступеня розкладання розрізняють чотири види гною: свіжий, напівперепрілий, перепрілий та перегній. Гній після вивезення на поля слід одразу ж розкидати та заорати. На важких глинистих ґрунтах його заорюють на глибину 10- 15 см, а на легких піщаних - на 15-20 см. Весною вносять гній у легкі ґрунти, а у важкі - восени, перед зяблевою оранкою. Норма внесення відповідно становить 15-20 т/га один раз у 2-3 роки та 30-40 т/га один раз у 3-4 роки. Слід наголосити на недоцільності внесення свіжого гною, що призводить до забур'янення полів.

 Компости одержують з різних матеріалів - органічних (гній, торф, опале листя, лісова підстилка, тирса та ін.) або органічних та мінеральних (торф + вапно, торф + фосфорне борошно + аміачна селітра та ін.). Деякі з них витримують у компостних купах 1-2 роки, інші можна застосовувати через 1-1,5 міс. після закладки. Стиглий компост має вигляд землистої, однорідної маси. Дози внесення компосгів становлять 20-80 т/га.

 Торф. В чистому вигляді як добриво використовують лише добре розкладений низинний торф. Він містить достатню кількість елементів мінерального живлення, має меншу кислотність порівняно з торфом верхових і перехідних боліт. В першу чергу торф вносять у важкі ґрунти, які потребують поліпшення фізичних властивостей, а також у піщані та супіщані ґрунти з малим вмістом органічних речовин. Норма внесення торфу залежно від механічного складу грунту та вмісту гумусу становить 10-100 т/га. Вносити його слід під зяблеву оранку. Ефективність торфу як добрива зростає при спільному внесенні його з мінеральними добривами.

Пташиний послід - цінне, швидкодіюче добриво, багате на азот, фосфор і калій. Його застосовують як основне добриво, так і для підживлення. Сухий гранульований пташиний послід можна вносити в рядки водночас з висівом чи садінням. Норма внесення пташиного посліду у паровому полі становить 2-5 т/га.

Зелена маса (сидерати) - високоефективне добриво в розсадниках з достатнім зволоженням, в першу чергу на легких за механічним складом грунтах. Сидерат вирощують з бобових рослин, зелену масу яких заорюють на глибину 20-25 см. Особливо велика роль зелених добрив у збагаченні ґрунту азотом.

 Сапропель - відкладена у прісноводних водоймах суміш ґрунту з напіврозкладеними рослинними залишками. Вона містить більшість елементів мінерального живлення, а також вітаміни, антибіотики та біостимулятори. Доза внесення сапропелю коливається від 10-20 т/га на відносно багатих суглинкових ґрунтах до 40-60 т/га на дуже бідних піщаних.

 Мінеральні добрива (туки) випускає хімічна промисловість. Це речовини, які у своєму складі не мають органічних сполук, але містять один або кілька елементів мінерального живлення.

Їх поділяють на прості (одинарні або однобічні), комплексні та мікродобрива

До простих, що містять один з трьох основних елементів мінерального живлення рослин, відносять добрива азотні, фосфорні та калійні. Поживна цінність мінерального добрива визначається за вмістом в ньому діючої (поживної) речовини. Діюча речовина складає певний відсоток до загальної маси мінерального добрива. Решту його становлять різні супутні наповнювачі

. Азотні добрива мають азот у різному стані: аміачному, амонійному, нітратному та амідному. Аміачні азотні добрива придатніші для внесення на нейтральних і лужних грунтах, а нітратні - на кислих. Одним з універсальних та високоефективних (34%) азотних добрив є аміачна селітра (азотнокислий амоній, нітрат амонію). Висококонцентрованим добривом (46% азоту) є карбамід (сечовина). З твердих азотних добрив у розсадниках застосовують також сірчанокислий амоній, натрієву (чилійську) та кальцієву селітру, а з рідких -аміачну воду та рідкий (безводний) аміак.

 Фосфорні добрива за ступенем розчинності ділять на три групи; розчинні у воді (суперфосфат простий, суперфосфат гранульований, суперфосфат подвійний); важкорозчинні (томасшлак, преципітат); нерозчинні (фосфоритне борошно та ін.). Як основне добриво використовують усі форми фосфорних добрив (розчинні, важкорозчинні та нерозчинні). Для припосівного добрива та підживлення садивного матеріалу придатні лише розчинні фосфорні добрива.

Калійні добрива можна розділити також на три групи: концентровані (хлористий калій, сульфат калію, каліймагнезія); змішані, які одержують шляхом розмелення сирих солей та концентрованих добрив; сирі солі (сильвініт, каїніт та ін.). Калійні добрива краще вноситн восени під зяблеву оранку (разом з іншими добривами) у вологий шар грунту

Комплексні добрива, на відміну від простих, містять кілька елементів живлення. Залежно від способу добування їх розділяють на змішані, складні та комбіновані. Змішані добрива одержують шляхом механічного змішування простих (односторонніх) добрив на спеціальних тукозмішувальннх установках .

Складні добрива виготовляють за єдиним технологічним процесом, тому елементи мінерального живлення знаходяться в одній хімічній молекулі (азотнокислий калій, фосфорнокислий амоній, амофос, діамофос та ін.).

Комбіновані добрива одержують шляхом обробки простих добрив фосфорною або сірчаною кислотою і амонізацією суміші аміакатами (нітрофоска, нітроамофоска, карбоамофоска, поліфосфат амонію).

Мікродобрива не можуть замінити основні види мінеральних добрив, але без них не забезпечується повноцінне живлення рослин. У розсадниках застосовують різні мікродобрива, найчастіше в складі основних: борні (борний суперфосфат, бормагнійсульфат, бура, боркарбонат кальцію), молібденові (молібденовий суперфосфат, молібден амонію, молібдат амонію-натрію), марганцеві (сульфат марганцю, марганізований суперфосфат), кобальтові (азотнокислий і сірчанокислий кобальт) та ін.

Оргаио-мінеральні добрива у багатьох випадках забезпечують більший ефект, ніж окреме внесення компонентів цих же добрив. До них належать органо-мінеральні гранули, компости збагачені мінеральними добривами, та ін. Часто органомінеральну суміш вносять разом із насінням у посівні рядочки, це покращує ріст і збільшує вихід садивного матеріалу з одиниці площі. На гектар посіву вносять 1-1,5 т перегною, збагаченого 120-150 кг суперфосфату. Для нейтралізації вільної кислоти, що  міститься у суперфосфаті, до суміші додають 30-40 кг попелу, який водночас є однією з форм комплексних добрив.

Бактеріальні добрива - препарати високоактивних корисних мікроорганізмів (бактерій), які при внесенні в ґрунт сприяють утворенню сполук азоту і фосфору, доступних рослинам. До них належать бактеріальне добриво АМБ, нітрагін, азото- і фосфоробактерин. До складу бактеріального добрива АМБ входять мікроорганізми, що сприяють мінералізації гумусу. В розсадниках його застосовують при внесенні торфу у парові поля. Для приготування робочої маси добрива 1 т подрібненого торфу змішують з 1 ц вапна або фосфоритного борошна і з 1 кг культури АМБ. Таке добриво дуже ефективне на кислих ґрунтах. Для покращення азотного живлення рослин в ґрунт вносять нітрагін та азотобактерин (азотоген

Хімічна меліорація грунтів.

Для нейтралізації грунтової кислотності і створення сприятливих умов для розвитку садивного матеріалу в підзолисті та дерновопідзолисті грунти вносять вапняні добрива. Для вапнування застосовують вапнистий туф, палене вапно, крейду мелену та мергель. Доза внесення вапна залежить від ступеня кислотності та механічного складу грунту. Вона повинна бути в межах половини норми, розрахованої за гідролітичною кислотністю, на легких грунтах - приблизно 2 т/га, на середніх - 3 і на важких глинистих грунтах -4-5 т/га. Вапнистого туфу, крейди, мергелю вносять в 1,5-2 рази більше, ніж паленого вапна. Вапнування грунту краще проводити восени разом з внесенням органічних добрив під основну оранку.

Властивості засолених каштанових грунтів поліпшують гіпсуванням. Воно сприяє витісненню з ґрунтово-поглинального комплексу іона натрію та заміні його іоном кальцію. Гіпс у вигляді порошку вносять в грунт восени, бажано у два прийоми: перший раз під основну оранку і другий - після оранки по поверхні ріллі з наступним боронуванням. Норма внесення гіпсу залежить від ступеня засоленості грунту і знаходиться в межах 5-10 т/га. При проведенні меліорації грунтів треба брати до уваги, що позитивна дія вапна та гіпсу на грунтовий розчин триває 5-6 років. Через це меліорують грунти в 6-8- пільних сівозмінах один раз в ротацію, а в 3-4-пільних -один раз за дві ротації

Ефективність добрив багато в чому залежить від строків і способів їх внесення добрив. Залежно від строків внесення розрізняють допосівне (основне), припосівне (присадивне) та післяпосівне (підживлення) добриво.

Основне добриво відіграє важливу роль у живленні рослин. Як звичайно, це більша частина загальної дози добрива, необхідної для створення сприятливих умов живлення тієї чи іншої культури. Основне органічне та мінеральне добриво вносять до сівби або садіння під глибоку оранку. Час внесення залежить від багатьох умов: грунту, клімату, агротехніки вирощування садивного матеріалу та властивостей добрив.

 Припосівне (присадивне) добриво призначене для живлення рослин у початковий період їх життя. У цій фазі сіянці більшості рослин не мають ще добре розвиненої кореневої системи і тому слабо використовують добрива, що внесені під глибоку оранку. Для забезпечення сіянців і саджанців елементами мінерального живлення у початковий період весною вносять легкодоступні форми добрив безпосередньо в зону загортання насіння чи садіння рослин. Сучасні комбіновані сівалки та саджалки дозволяють одночасно висівати насіння та вносити припосівне добриво. На осінні посіви припосівне добриво вносять навесні по розтало-мерзлому грунту або під час першого боронування. Ефективно водночас із насінням вносити в посівні борозенки гранульований суперфосфат або органо-мінеральні суміші (гранульований суперфосфат + гнійсипець). Норма внесення в рядки становить 80-100 кг/га суперфосфату і 0,5-0,8 т/га гною-сипцю. На підзолистих, дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах у період передпосівного обробітку під культиватор доцільно вносити 5-6 ц/га попелу, який не тільки збагачує грунт поживними елементами, а й завдяки вмісту оксиду кальцію (30- 40%) поліпшує його фізичні властивості. Водночас з ним, але не пізніше ніж за 15-20 днів до посіву насіння, можна вносити нітрат кальцію (1,5-2 ц/га).

 Підживлення рослин має велике значення для задоволення їх потреб в поживних речовинах, нестача яких іноді спостерігається у періоди інтенсивного росту садивного матеріалу.

Розрізняють підживлення кореневе, коли добрива вносять в ґрунт або на його поверхню, і позакореневе, коли елементи мінерального живлення потрапляють у рослини через листя при обприскуванні їх розчином добрива. Для кореневого підживлення застосовують добрива в сухому та рідкому стані. З азотних добрив найбільш доцільно застосовувати карбамід або аміачну селітру, з калійних - усі види, окрім сильвініту та каїніту, а з фосфорних - суперфосфат. Сухі добрива доступні для рослин тільки при внесенні їх у достатньо вологий шар ґрунту. У сухий ґрунт добрива вносять у розчиненому вигляді. При цьому концентрація розчину карбаміду не повинна перевищувати 1%, а суперфосфату і калійних солей - 2-5%. Підживлюючи рослини, враховують здатність добрив переміщуватись у нижні шари ґрунту. Нітратні азотні добрива легко переміщуються, через що їх можна вносити у поверхневий шар ґрунту. Малорухомі добрива - фосфорні і калійні - вносять у ті шари ґрунту, де розташована основна маса активних коренів. Азотні добрива доцільно вносити навесні на початку утворення листочків, а фосфорно-калійні - у період активного росту сіянців та саджанців. Перші сприяють швидкому росту листя, другі - розвитку кореневої системи. Позакореневе підживлення найефективніше у степових незрошуваних розсадниках. Для цього використовують 0,5%-й розчин карбаміду і 20%-й розчин суперфосфату та калійних солей. Норма витрати рідини становить 800-1000 л/га на одне обприскування. Слід пам’ятати, що на ступінь (інтенсивність) використання рослинами добрив в лісових розсадниках впливають і метеорологічні умови. Дози добрив, особливо 332 азотних, холодної весни потрібно збільшувати. Із зниженням температури влітку вегетацію рослин покращують калійні добрива. В посушливі періоди дія добрив погіршується, тому зрошення в розсадниках бажане не тільки в посушливих зонах, а й в зонах достатнього зволоження.

Д/з: Опрацюати матеріал, законспектувати в робочий зошит.

Тема 9   Роботи з лісової таксації

 1. Роботи з визначння обєму стовбура та висоти ростучого дерева  16.04.2020

Лісова таксація – це наукова дисципліна, яка вивчає методи обліку лісових ресурсів як в статиці, так і в динаміці. Назва дисципліни походить від латинського слова taxatio, що означає оцінювати, вимірювати, визначати вартість. Тобто мова йде про оцінку лісу в широкому розумінні цього слова.

Визначення діаметра дерев, що ростуть.

 Діаметр стовбура на висоті грудей (висоті 1,3 м) окремого дерева вимірюється зазвичай механічною або електронною мірною вилкою із заокругленням до 0,1 см в одному або двох взаємно перпендикулярних напрямках з урахуванням наступних вимог:

– ніжки вилки повинні бути перпендикулярними до лінійки;

 – площина, в якій знаходиться мірна вилка, повинна бути перпендикулярною до осі стовбура;

– довжина ніжок вилки повинна бути довшою, ніж ½ діаметра дерева;

– мірна вилка повинна торкатися дерева у трьох точках;

– відлік треба робити тоді, коли вилка знаходиться на стовбурі.

У дерев, розташованих на схилі або в гірських умовах, діаметр стовбура вимірюють на висоті 1,3 м з вищої сторони

 Діаметр нахиленого дерева вимірюється на висоті 1,3 м із нижнього боку стовбура.

 У дерев, котрі на висоті 1,3 м мають дупла, мутовки, різні випуклості 27 тощо, діаметр вимірюється вище вказаних вад.

Якщо дерево розгалужене по серцевині до висоти 0,3 м від кореневої шийки на два окремих стовбури, то вимірюється діаметр кожного з них, вище висоти 1,3 м – один стовбур дерева.

 Дерева, розгалужені по серцевині на висоті між 0,3 і 1,3 м, обмірюють як два окремих стовбури, причому діаметр кожного з них вимірюється на висоті 1 м від початку розгалуження.

 Для вимірювання діаметра стовбура дуже товстих дерев використовуються мірна стрічка чи рулетка (для обміру довжини обхвату) або спеціальна мірна рейка з лазерним променем.

 

звичайна мірна лінійка

            електронна мірна лінійка

мірна вилка з лазарним вказівником

 рулетка

 Для визначення висоти може бути використаний прилад, який дозволяє вимірювати кути у вертикальній площині.

До таких приладів належать: маятниковий висотомір Макарова, висотомір Блюмме-Лейсса та інші

Маятниковий висотомір Макарова є сталевою пластиною розміром 8x10 см у вигляді сектора. З однієї сторони сектора закріплений маятник i нанесені дві шкали висот: верхня - для вимірювання висот при базисі 10 м i нижня - для вимірювання висоти при базисі 20 м. Поділки на шкалах нaнeceнi з двох сторін від нульового позначення. До сектора припаяна візирна трубка. Є також фіксатор маятника для виміру висоти.

 Відходять від дерева на 10 або 20 м, беруть висотомір у праву руку i візують на вершину дерева через візирну трубку i одночасно натискають на кнопку фiксатора. Коли маятник зупиниться, вiдпyскають кнопку фіксатора i беруть вiдлiк за вiдповiдною шкалою.

 Цей вiдлiк є висотою дерева від рівня ока спостерігача до вершини.

 Для отримання повної висоти дерева необхідно до вiдлiку додати висоту.

Biд поверхні землі до висоти ока спостерігача. Якщо висота визначається для дерева, яке розташоване внизу за схилом, то висота дерева визначається як сума вiдлiкiв на вершину та на основу дерева. Якщо основа дерева розташована вище спостерігача, то висота дерева дорівнює рiзницi вiдлiкiв на вершину i на основу

Висотомір зручний у роботі, має просту конструкцію. Похибки вимірювань висоти дерева становлять ±5%.

 висотомір Макарова

електронний висотомір

9.2  Роботи з визначення об’єму заготовлених лісових матеріалів 17.04

Деревина, що відповідає за розмірами і якістю вимогам ГОСТів 9463-88, 9462-88, 2292-82 «Лісоматеріали круглі», називається діловою. Облік ділової деревини здійснюється без кори. Під час її заготівлі деревний стовбур розкряжовується на сортименти завдовжки, як правило, від 3,0 до 6,5 м з градацією 0,5 м. За діаметром у верхньому відрізі колоди без кори ділова деревина розподіляється на грубу (dв >25,0 см), середню (13,5<25,0 см) і дрібну (5,5 ><13,5 см). 

Частини стовбура, непридатні для заготівлі ділової деревини, що мають товщину у верхньому відрізі в корі не менше 3 см і довжину, кратну 0,5, належать до 13 дров’яної деревини (дрова). 

Частина стовбура, що залишилась, і кора ділової деревини утворюють відходи. Для визначення об’єму колод можна використовувати ті ж методи, що й для таксації об’єму стовбура зрубаного дерева. 

Проте у виробничих умовах, коли кількість таксованих колод досить велика, такий спосіб стає неприйнятним.

 У цьому випадку використовують таблиці об’єму круглих лісоматеріалів ГОСТ 2708–75 (додаток В), входами в які є довжина колоди і діаметр у верхньому відрізі без кори. Останній заокруглюється для дрібної деревини до одно-, а для середньої і грубої – до двосантиметрових ступенів товщини. 

 Через різну збіжистість колод і округлення діаметра табличний результат таксації може мати істотні похибки випадкового характеру, які при масових вимірах зменшуються пропорційно квадратному кореню з кількості таксованих колод. Певною мірою зазначений недолік усувають нові таблиці об’єму круглих лісоматеріалів, які включені в державний стандарт України ДСТУ 4020–2–2001 (додаток В). 

Щоб скористатися цими таблицями треба встановити деревну породу, довжину і діаметр по середині кожної колоди в корі. Введення ДСТУ пов’язане із необхідністю узгодження методичних прийомів обліку заготовленої лісопродукції, які використовуються в нашій країні та за кордоном. 

У зв’язку з цим його варто застосовувати під час експортних поставок лісоматеріалів. 

 Окрім зазначених нормативів, об’єм круглих лісоматеріалів можна визначити за формулою Дементьєва, яка для колод завдовжки менше 8 м має такий вигляд: де dв – діаметр у верхньому відрізі без кори, см; L – довжина колоди, м. 

 Для колод, довжина яких становить 8 м і більше, поправкою 0,3 у формулі можна нехтувати. 

 На відміну від ділової деревини таксацію дров здійснюють не поштучно, а у стосах, складених у період заготівлі лісу (рис. 4.1).

 Щільність укладки стосів залежить від деревної породи (листяні, хвойні), виду і форми полін (круглі, колоті, криві, рівні), їхньої довжини і товщини (товсті, середні, тонкі). Перелічені критерії є входами до таблиці коефіцієнтів повнодеревності (ГОСТ 3243–88) для переведення складових мір дров у щільні (додаток Г). 

 Складову кубічну міру (скл. м3 ) визначають шляхом множення довжини стосу на його висоту і на ширину (довжину полін). 

 У стосі завжди є пустоти. Для переведення об’єму стосу в щільну кубічну міру, складові кубометри перемножуються на коефіцієнт повнодеревності. Крім уніфікованих значень цього коефіцієнта, в окремих випадках розрахунковий (фактичний) коефіцієнт повнодеревності може встановлюватися методом діагоналей.> )

Частини стовбура, непридатні для заготівлі ділової деревини, що мають товщину у верхньому відрізі в корі не менше 3 см і довжину, кратну 0,5, належать до дров’яної деревини (дрова).

Частина стовбура, що залишилась, і кора ділової деревини утворюють відходи. Для визначення об’єму колод можна використовувати ті ж методи, що й для таксації об’єму стовбура зрубаного дерева. Проте у виробничих умовах, коли кількість таксованих колод досить велика, такий спосіб стає неприйнятним. У цьому випадку використовують таблиці об’єму круглих лісоматеріалів ГОСТ 2708–75 (додаток В), входами в які є довжина колоди і діаметр у верхньому відрізі без кори. Останній заокруглюється для дрібної деревини до одно-, а для середньої і грубої – до двосантиметрових ступенів товщини.

 Через різну збіжистість колод і округлення діаметра табличний результат таксації може мати істотні похибки випадкового характеру, які при масових вимірах зменшуються пропорційно квадратному кореню з кількості таксованих колод. Певною мірою зазначений недолік усувають нові таблиці об’єму круглих лісоматеріалів, які включені в державний стандарт України ДСТУ 4020–2–2001 (додаток В). Щоб скористатися цими таблицями треба встановити деревну породу, довжину і діаметр по середині кожної колоди в корі. Введення ДСТУ пов’язане із необхідністю узгодження методичних прийомів обліку заготовленої лісопродукції, які використовуються в нашій країні та за кордоном. У зв’язку з цим його варто застосовувати під час експортних поставок лісоматеріалів.

Окрім зазначених нормативів, об’єм круглих лісоматеріалів можна визначити за формулою Дементьєва, яка для колод завдовжки менше 8 м має такий вигляд: де dв – діаметр у верхньому відрізі без кори, см; L – довжина колоди, м. Для колод, довжина яких становить 8 м і більше, поправкою 0,3 у формулі можна нехтувати. На відміну від ділової деревини таксацію дров здійснюють не поштучно, а у стосах, складених у період заготівлі лісу (рис. 4.1).

Щільність укладки стосів залежить від деревної породи (листяні, хвойні), виду і форми полін (круглі, колоті, криві, рівні), їхньої довжини і товщини (товсті, середні, тонкі). Перелічені критерії є входами до таблиці коефіцієнтів повнодеревності (ГОСТ 3243–88) для переведення складових мір дров у щільні (додаток Г). 

Складову кубічну міру (скл. м3 ) визначають шляхом множення довжини стосу на його висоту і на ширину (довжину полін)

У стосі завжди є пустоти. Для переведення об’єму стосу в щільну кубічну міру, складові кубометри перемножуються на коефіцієнт повнодеревності. Крім уніфікованих значень цього коефіцієнта, в окремих випадках розрахунковий (фактичний) коефіцієнт повнодеревності може встановлюватися методом діагоналей.

Окрім цих розрахунків можна визначити об’єм відповідно кубатурника

або з допомогою КПК(комунікативного портативного компьютера)

Практична робота:

Таксація контрольних сортиментыв зрізаного дерева.

1. Визначаємо об'єкт лісової таксації ( за допомогою мірної вилки)

2. Визначити довжину і діаметр у верхньому відрізі заданого сортименту(діаметр у верхньому відрізі вимірюється у двох вертикальних вимірах, результат додається, сума ділиться на 2(16см +18см):2=17см)(нам потрібно рулетка, зошит, олівець

3. Провести коригування верхнього зрізу

4. Промаркувати колоди у парній системі чисел(16, 18, 20 і більшесм)( чорний олівець, крейда)

5. Записати результати замірів

6.Визначитиобєм заданих сортиментів згідно таксаційних таблиць

Д/з: Опрацювати матеріал, визначити обʼєм складених дров за розміром : висота 1,10,  довжина 1,05, ширина 1 м.

9.2  Таксація насаджень на заданій ділянці  21.04.2020р

Лісова таксація - оцінка об'єктів, що складають ліси (одне дерево, сукупність дерев, один деревостани і їх сукупність) - проводиться з метою отримання даних про кількість деревини та якісного стані лісу.

Основні таксаційні показники:

 - склад,

- форма насадження,

- вік,

-середні висота і діаметр,

-бонітет,

- повнота,

- запас,

- товарність,

- тип лісу.
 Елемент лісу – це чисте одновікове насадження або частина змішаного, складного чи різновікового насадження  яке складається з дерев  однієї породи, розміщених в одному ярусі, за віком відносяться до одного покоління мають однрідні умови росту і лісорослинні умови.                              
 Якщо частка участі породи у складі деревостану менше 5 % запасу, то ця порода у формулі складу позначається знаком "+", а за участю менше 2 % пишуть "од." (Одинично).
Наприклад, коефіцієнт участі в насадженні сосни 5,8, ялини - 3,7, берези - 0,4, дуба - 0,1, формула складу насадження буде 6С4Е + Б од. Д.(6 сосна 4ялина +береза одиничнаДуб)

Облік деревини на виділених лісосіках здійснюється за:

площею;

кількістю дерев, що призначені в рубку (подеревно);

кількістю заготовленої деревини.

 Відбір дерев у рубку здійснюється для усіх видів рубок (крім суцільних), якщо діаметр дерев на висоті 1,3 м, що призначаються до рубки, 8 см і більше. Одночасно з відбором дерев у рубку проводиться клеймування цих дерев біля шийки кореня і позначення категорії технічної придатності на висоті 1,3 м.

 Віднесення лісосік до конкретних видів рубок догляду здійснюється з урахуванням віку деревостанів на рік запланованої рубки, а не року відведення в рубку.

Перелік дерев здійснюється починаючи з 8 см за ступенями товщини:
2-сантиметровими при середньому діаметрі деревостану менш як 16 см;
4-сантиметровими при середньому діаметрі деревостану 16 см і більше.
 При обліку деревини за площею і за кількістю дерев, що призначені у рубку, проводиться перелік дерев з обміром їхніх діаметрів на висоті 1,3 м і поділом за породами, ступенями товщини, а також категоріями технічної придатності.
Діаметр вимірюється перпендикулярно поздовжній осі стовбура.
Розгалужені дерева (з розгалуженням нижче 1,3 м) та стовбури, що ростуть з одного пенька слід обліковувати як окремі дерева.
Якщо на висоті 1,3 м є будь-яка нерівність стовбура, яка заважає проводити вимірювання, то діаметр встановлюється як середньозважене значення між рівновіддаленими від висоти 1,3 м нижнім і вищим замірами.
Якщо на висоті 1,3 м стовбур має неправильно циліндричну форму (наприклад, дерева, що вийшли з підсочування), діаметр встановлюється як середньозважене між замірами у двох взаємно перпендикулярних напрямках.
На схилах та у дерев з кореневими підпірками діаметр вимірюється на висоті 1,3 м над землею з підвищеного боку.
Дерева розподіляють за технічною придатністю на:
ділові - дерева, в яких загальна довжина ділової частини (лісоматеріали круглі, крім дров і дров'яної деревини для технологічних потреб) у нижній половині стовбура становить 6,5 м і більше, а в дерев заввишки до 20 м - не менше однієї третини їхньої висоти;
напівділові - дерева з протяжністю ділової частини у нижній половині стовбура від 2 до 6,5 м;
дров`яні - дерева з протяжністю ділової частини у нижній половині стовбура менше 2 м.
Пошкоджені в нижній частині стовбури дерев, якщо пошкодження не розповсюджується вище 2,5 м від комлевої частини, відносяться до ділових за умови, що довжина ділової частини залишається не менше 6,5 м.
Віднесення дерев до різних категорій технічної придатності здійснюється за результатами огляду стовбура і визначення наявних вад за зовнішніми ознаками.
У разі виникнення сумнівів щодо вірності визначення категорій технічної придатності дерев через наявність внутрішніх гнилей і прихованих вад проводиться рубка модельних дерев з наступним розкряжуванням.
Після огляду та проведених замірів зрубаних модельних дерев складається акт, на підставі якого обраховується матеріальна оцінка та наступне оформлення лісорубного квитка, після чого проводиться зберігання або вивезення деревини та огляд місць заготівлі деревини на загальних підставах.
Залежно від категорії технічної придатності, дерева позначають різцем (без пошкодження камбію): ділові - однією рискою (І); напівділові - двома (ІІ); дров’яні - трьома (ІІІ). Позначення можуть бути нанесені фарбою.
Для визначення розряду висот у межах лісосіки (ділянки) для переважаючої деревної породи, а також складових із часткою три і більше одиниці у складі деревостану вимірюються висоти дев’яти дерев, по три дерева (модельні дерева) у трьох ступенях товщини, що мають найбільшу кількість дерев основного ярусу. Для інших порід вимірюються висоти у трьох дерев із ступеня товщини, що має найбільшу кількість дерев основного ярусу.

За результатами складається акт відведення лісосіки 
При матеріальній оцінці лісосік визначається загальна маса деревини з розподілом ліквідного запасу стовбурової деревини на ділову і дров’яну. Ділова деревина розподіляється за категоріями крупності (велика, середня, дрібна).

Практична робота.
Провести огляд ділянки.
Огляд деревини здійснити за
- площею;
-кількістю дерев(з урахуванням всіх дерев).
Облік дерев проводиться на висоті стовбура 1,3м з діаметром 8 і більше см за ступенем товщини, 2-сантиметровими при деревостані до 16 см,  4-х сантиметровими при 16 і більше

-за поділом
-за породами
-за категоріями технічної  придатності.
(діаметр визначається за допомогою мірної вилки)
Після огляду та проведення замірів складається акт, на підставі якого обраховується матеріальна оцінка даної ділянки.

Д/з: орацювати матеріал, виконати практичну роботу.