Матеріали для опрацювання тема 1-5

Тема 1.

ІНСТРУКЦІЯЗ ОХОРОНИ ПРАЦІ ДЛЯ ЛІСНИКІВ

1. Загальні положення інструкція з охорони праці для лісників.

1.1. Дана інструкція передбачена для лісника.

1.2. До виконання обов'язків лісника допускаються особи не молодше 18 років, які визнані фізично придатними до виконання даної роботи медичною комісією та пройшли:

- попереднє спеціальне навчання в установах освіти, вступний інструктаж з охорони праці;

- навчання по 10-ти годинній програмі з охорони праці;

- інструктажі з охорони праці;

- стажування на робочому місці;

- перевірку знань з охорони праці.

1.3. Перевірка знань по безпечним методам та прийомам роботи при виконанні обов'язків проводиться щорічно.

1.4. Не дозволяється допуск до самостійної роботи осіб, що не пройшли медогляд, попереднє спеціальне навчання, вступний інструктаж та стажування на робочому місці.

1.5. При прийняті на роботу лісник повинен отримати інформацію під розпис про:

- умови праці на підприємстві;

- наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних та шкідливих виробничих факторів;

- посадову інструкцію лісника.

1.6. З охорони праці лісник повинен знати:

- Правила внутрішнього трудового распорядку підприємства, вимоги інструкцій по безпеці праці при виконанні лісокультурних робіт, при гасінні лісових пожеж, при заготівлі насіння деревних та чагарникових порід, при поводженні зі службовою зброєю;

кордони свого лісового обходу, де в обході виконуються роботи; повинен негайно оповішати безпосереднього керівника робіт чи іншу відповідальну особу лісгоспу у виникненні нещасного випадку, отруєння, аварії чи пожежі, або загрози що призведе до нещасного випадку, брати безпосередню участь у їх ліквідації, надавати потерпілим першу медичну допомогу;

1.7.  По інструкції при виконанні своїх обов'язків лісник зобов'язаний:

- на робочому місці знаходитись у форменному одязі, під час роботи на лісосіках де працюють бригади, знаходитись в захисній касці та інших засобах індивідуального захисту. Знаходитись на лісосіках без захисних касок забороняється;

- виконувати тільки ту роботу яка передбачена посадовими обов'язками;

- виконувати правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства та

накази керівника робіт або майстра лісу, дотримуватись режиму праці та відпочинку;

- використовувати можливі заходи по усуненню будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу для оточуючих життю чи здоров'ю;

2. Вимоги безпеки перед початком робітпо  інструкція з охорони праці для лісників.

2.1. Отримати від керівника робіт /лісничого, помічника лісничого, майстра/ точні та конкретні вказівки на виконання робіт, дотримання безпечних прийомів та методів праці.

2.2. Проінформувати керівника робіт про місця свого перебування в лісовому обході протягом дня.

3. Вимоги безпеки та охорони праці при виконанні своїх обов'язків.

3.1. При виконанні своїх службових обов'язків лісник повинен бути у форменному одязі, мати при собі посвідчення лісника встановленого взірця

3.2. При перемішенні територією свого лісового обходу лісник повинен керуватися вимогами безпеки під час піших переходів та подоланні незамерзлих водних перешкод у лісі, льодових переходів та переправ, при гужових переїздах та перевезеннях;

- рухаючись в лісових зарослях, необхідно захіщати обличчя та очі від ушкоджень гілками та сучками, необхідно обходити лісові завали.

- За необхідності рухатись між завалами. Не слід перелазити під завислими гілками та верхівками, ставати на гнилі та нестійко лежачі дерева;

-  під час руху слід запобігати перебуванню під час грози під високими та окремо стоячими деревами, під лініями електропередач, поруч з металевими предметами; не слід наносити удари по небезпечних деревах сокирою, спиратися на них;

-  рухатися на ділянках лісу з небезпечними деревами за наявності на їхніх гілках снігу або ожеледиці та під час вітру швидкістю понад 5,2 м/с;

- рухаючись в лісі, слід обходити місця, де висока ймовірність зустрічі з молодняком диких тварин, особливо - хижих. При виявленні молодняку і дорослих тварин необхідно від них триматись шонайдалі; проводити огляд одягу та тіла необхідно не менше двох разів протягом дня на предмет наявності кліщів. Знятих з одягу чи тіла кліщів необхідно знищувати /краше спалювати/, але не роздавлювати руками. Під час роз­давлювання інфікованого кліша через травмовану шкіру можливе зараження працівника кліщовим інцефалітом.

3.3. При проведенні лісокультурних робіт ліснику слід керуватися інструкцією  з охорони праці для виконання лісокультурних робіт.

3.4. Під час гасіння лісових пожеж слід керуватися інструкцією з охорони праці по гасінню лісових пожеж.

3.5. При поводженні з службовою зброєю лісник повинен керуватись інструкцією  з охорони праці при поводженні з мисливською рушницею в побуті та при проведенні полювань.

3.6. При проведенні робіт по відведенню лісосік необхідно працювати справним інструментом. Візири треба розрубувати та розчищати на ширину не менше 0,3 м. Дрібні дерева, на них повинні бути зрізані /зрубані/ врівень з землею. Гілки ближніх, дерев вздовж візирів повинні бути обрубані на ширину і висоту, яка дозволила б уникнути зачеплення за них під час пересування.

3.7. Мірну стрічку під час переходів необхідно носити тільки у згорнутому вигляді, а мірні кілочки /шпильки/ - лише в руці, не підвішуючи їх на поясі.

3.8. Діляночні стовпи слід обтесувати на товстих пеньках або на підкладках, до яких їх потрібно закріплювати дерев'яними кілками чи скобами.

3.9. Перед перенесенням стовпа до місця встановлення слід розчистити підхід.

3.10. При виконанні робіт по розчистці квартальних просік та прорубуванні візирів слід керуватися інструкцією з охорони праці для лісорубів при обрубці сучків.

4. Вимоги безпеки під час закінчення роботи.

4.1. Після закінчення роботи лісник повинен проінформувати керівника робіт /лісничого, помічника лісничого, майстра лісу/ про проведену роботу на протязі всього робочого дня.

5. Вимоги безпеки при виникненні аварійних ситуацій.

5.1. У випадку виникнення аварійної ситуації /пожежі, стихійного лиха, нещасного випадку/ необхідно:

- негайно закінчити роботи;

- відійти в безпечне місце;

- повідомити про те, що сталося керівника робіт;

- при виникненні лісової пожежі організувати гасіння де прибуття керівника робіт;

- при необхідності надати потерпілому першу медичну допомогу;

- викликату швидку допомогу /якшо це можливо/ або організувати доставку потерпілого в найближчий медичний заклад;

- залишити місце, де стався нешасний випадок або аварія без змін, якщо це

не загрожує подальшому розповсюдженню аварійної ситуації та життю людей.

Д\З: Опрацювати інструкцію, законспектувати в робочий зошит.

Тема 2.
Робота з визначення деревних та чагарникових порід

Деревні і чагарникові породи наших лісів

практична робота: Визначення порід за морфологічними ознаками(квітами, листям хвоєю, плодами, пагонами, бруньками, корою і таке інше).

Деревну рослинність складають дерева – багаторічні рослини, здебільшого не нижче 2 м із здерев`янілими стеблами й коренями. У дерев, на відміну від кущів, завжди виявлене головне стебло-стовбур із гілками, що утворюють крону. Для дерева характерний вторинний ріст у товщину; їх поділяють на листопадні й вічнозелені.

 Під чагарниками розуміють деревну рослину, у якої від землі виростає декілька або багатопагонів. Висота таких рослин не перевищує 2; 2,5 м.

Завдяки сприятливим природним умовам  Сумської області деревні та чагарникові породи нараховують понад 120 видів.

Із деревних порід переважають сосна - 39.5%, дуб -38.4%, береза -5.5%, ясен -5.1%, вільха -4.4%, осика - 2.0 %, липа - 1.6%, інші - 3.5%.

Із чагарникових порід переважають ліщина, бруслина європейська, бирючина звичайна, калина звичайна, дерен, маслинка вузьколиста та інші.

Головною лісоутворюючою породою є дуб звичайний /quercus robusl/, що представлений двома формами: ранньою і пізньою. Під дубом звичайним зайнято 95.4 тис. га. Вирішальним фактором поширення дубу в умовах області є вологість та весняні приморозки. У вологих умовах переважає пізня форма дубу, у посушливих –рання. Ранні приморозки згубно впливають на молоде листя і квіти ранньої форми дубу.

Дуб - могутнє дерево 20-50 м заввишки з шатроподібною або широкопірамідальною кроною й міцними гілками.

 Стовбур завтовшки 1-1,5 м. Кора у молодих дерев сіра, гладенька, у старих — темно-сіра, товста, з поздовжніми тріщинами. Молоді пагони голі або ледь опушені, оливково-бурі або червонуваті, ребристі, з овальними бруньками. Коренева система розвинена, коріння спрямовує ріст у глибину. Довжина кореня дорівнює висоті надземної частини дерева.

Листки чергові, короткочерешкові, видовжено-оберненояйцеподібні, донизу звужені, перистолопатеві (7-40 см завдовжки). Лопаті тупі, округлі, вирізи між ними неглибокі. Молоді листки опушені, у старих листків опушення зберігається тільки на жилках.

Квітки одностатеві. Рослина однодомна. Тичинкові квітки зібрані в пониклі сережки, кожна квітка має 6-8-роздільну зеленувату оцвітину і 6-10 тичинок. Маточкові квітки зібрані по 2-5 у пазухах верхніх листків на довгих квітконосах, дрібні (до 2 мм у діаметрі) з редукованою оцвітиною. Маточка одна з червонуватою трилопатевою приймочкою і нижньою зав'яззю.

Плід — горіх (жолудь) голий, коричневий, 1,5-3,5 см завдовжки, розташований на плодоніжці завдовжки 3-8 см. Жолудь розміщений у блюдце- або чашеподібній мисочці (0,5-1 см завдовжки).

Відомі дві сезонні форми дуба звичайного — рання та пізня. У раннього дуба листки розпускаються у квітні і на зиму опадають, а у пізнього листки розпускаються на два-три тижні пізніше і на молодих рослинах залишаються на зиму.

Серед шпилькових найбільш поширена лісоутворююча порода - сосна звичайна /pinis silvesfris/.

Під нею зайнято 101.2 тис. га лісопокритої площі.. Сосна зустрічається як чистими, так і мішаними лісостепами. Будучи невибагливою до грунту, росте майже на всіх грунтах. Але найбільше поширена на піщаних і супіщаних грунтах середньої вологості. Сосна порівняно мало випаровує вологи, а тому її вважають водоохоронною породою.

Досягаючи 35-40 м у висоту, сосна, відноситься до дерев першої величини. Окружність стовбура досягає 1 м. він Покритий червонувато-бурою, з борозенками, відшаровується корою. В основі стовбура кора набагато товщі тієї, яка розташована вгорі. Така «задумка» природи несе в собі захисну функцію, захищаючи дерево від перегріву і низової пожежі. У сосен, які ростуть у зімкнутих деревостанах, стовбур більш стрункий з ажурною кроною. Поки молоде дерево, крона має конусоподібну форму. З віком вона кругліє, стає більш ширше, а в старості набуває плоску або зонтикоподібних форму. Соснова хвоя має сизо-зелений колір. Вона досить щільна, часто стирчить, вигнута, зібрана в пучки по 2 голки. Довжина 4-7 см. Хвоїнки загострені, трохи сплюснуті, мають тонку поздовжню смугу. Живе хвоя 3 роки. Восени, частіше у вересні, частина хвої опадає. Перед цим хвоїнки набувають жовтий колір, від чого крона виглядає строкатою.

Шишки розташовані поодиноко або по 2-3 штуки на опущених вниз ніжках. Незріла шишка має конічну форму і темно-зелений колір. Іноді може бути буруватий відтінок. Соснові шишки дозрівають на другий рік. Дозрілі шишки стають коричневого або бурого кольору. Довжина становить 3-6 см, ширина 2-3 див.

Сосна - це хвойне дерево, яке своєрідно готується до зимового періоду. Адже випаровування при «мінусовій» температурі згубно для рослини, в той же час хвоя залишилася на гілках. Справляється з цим рослина досить просто: з настанням холодів на голки лягає тонкий шар воску, продихи закриваються, отже, припиняється дихання.

Береза

Листопадне швидкоростуче дерево висотою до 20–25 м з ажурною, неправильно-яйцеподібною або обернено-яйцеподібною кроною і, зазвичай, пониклими гілками. Молоді пагони голі, усаджені маленькими бородавочками. Кора стовбура і основних гілок крони у молодих дерев біла, шарувата; у старих дерев біля основи стовбура вона змінюється чорною глибоко-тріщинуватою кіркою, яка поступово поширюється все вище, інколи до самої крони.

Листки трикутно- або ромбічно-яйцеподібні, довжиною 3–7 см; на вершині листок загострений, біля основи широко клиноподібний або майже прямо зрізаний, по краю двояко-гострозубчастий, листок з обох сторін голий; молоді листочки смолисті липкі; черешки листків тонкі, довжиною 2–3 см

Цвітіння в квітні-травні, сережки з плодами дозрівають в червні, після дозрівання розсипаються.

Вільха

Залежно від віку вільха може виглядати як у вигляді чагарника, так і у вигляді дерева. Кореневище даного багатолітника добре розвинене і розташоване поблизу поверхні, тому великі екземпляри втрачають стійкість при сильних поривах вітру. По мірі росту на кореневих відводках формується здуття, яке заповнюється азотфіксуючими бактеріями. Бактерії відповідають за поглинання і переробку азоту з атмосфери. В результаті грунт збагачується. Кора пагонів має сіро-бурий відтінок. На ділянках, де утворюються молоді гілки, з’являються рівні зморшки.

Овальні листові пластинки мають закруглені кінці і зубчасті краї. Сторона листочка гладка, зморшки є тільки біля жилок. Листя розташоване в черговому порядку і кріпиться до маленьких черешків.

У травні починають розквітати одностатеві суцвіття. Тичинки зосереджені на верхівках пагонів і знаходяться всередині довгих, немов гусениці, квітках-сережках, забарвлених в коричневий або жовтуватий відтінок. Сережки, що складаються з маточкові квіток, виглядають як короткі колоски, і розташовані в нижній частині пагона. Вільха покривається суцвіттями одночасно з появою листя.

Процес запилення здійснюється вітром. Дозрілі плоди виглядають як крихітні шишечки, що складаються з деревних лусочок. Шишечки можна побачити на гілках в кінці вересня або жовтня. Вони наповнені крилатими горішками, які виступають в якості дозрілого насіння. Коли шишечка до кінця дозріває, горішок висипається через розкриті стулки. Іноді насіння зберігається в шишках на зиму. Завдяки вітру воно розноситься дуже далеко. Вода може віднести його на велику відстань.

Липа

Дерево до 25 м заввишки з густою, розлогою кроною. Стовбур могутній з темною поздовжньо-борозенчастою корою. Молоді гілки жовтувато-коричневі, звичайно голі. У липи, що росте на відкритому місці, нижні гілки нахиляються до землі, створюючи тим самим вологу, прохолодну зону довкола стовбура. Листки чергові, 5-10 см завдовжки. Листкова пластинка удвічі довша за черешок або дорівнює йому, округла або трохи видовжена, при основі серцеподібна, на верхівці відтягнуто-загострена, із зарубчасто-пилчастим краєм. Зверху листки ясно-зелені, зісподу сизі з борідками рудих волосків у кутках жилок.

Квітки правильні, зібрані в пазушні 3-11-квіткові щиткоподібні напівзонтики. Приквіток, що зрісся з квітконосом на третину довжини, сягає 6-8 см завдовжки, він довгастий, тупий, блідо- або жовтувато-зелений, лишається при плодах. Оцвітина подвійна. Чашолистків 5, вони блідо-жовті (майже білі), сягають 4-5 мм завдовжки, мають яйцеподібно-ланцетну, дещо опуклу форму. Пелюсток 5, вони вузько-оберненояйцеподібні, жовтувато-білі або блідо-жовті. Тичинок багато, вони зростаються при основі у п'ять пучків. Маточка одна, із верхньою зав'яззю, єдиним стовпчиком та п'ятилопатевою приймочкою.

Плід — яйцеподібно-кулястий горішок (5-7 мм завдовжки), невиразно гранчастий, опушений, з крихким оплоднем. Горішки опадають із дерева по кілька на спільній гілочці. Кожна гілочка має широке тонке крильце, завдяки чому плоди переносяться вітром, розповсюджуючи насіння.^[2]

Липа серцелиста росте у другому ярусі листяних, рідше мішаних лісів. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте у червні-липні.

Ліщина звичайна — багаторічна рослина родини Березових, відома також під народними назвами горішник, орішина, лісовий горіх.

Ліщина звичайна — деревовидний кущ 2-4 м заввишки. Кора — темно-сіра з характерними сочевичками.

Гілки дугоподібно розходяться в різні боки, утворюючи оберненоконусоподібну крону. Пагони й молоді листки опушені. Бруньки заокруглені з війчастими лусочками. Листки — чергові, оберненояйцеподібні, широкі (7-16 см завдовжки і 4-8 см завширшки), при основі скошеносерцеподібні, нерівномірно зубчасті, на коротких черешках.

Тичинкові квітки без оцвітини, зібрані у видовжені (3-5 см завдовжки) сережки, луски їх густо опушені, а голі пиляки мають вгорі характерний пучок волосків.

Ліщина — однодомна рослина, що має на різних гілках тичинкові і маточкові квітки. Тільки після цвітіння починає розпускатися листя на кущах ліщини.

Плід — горіх 15-20 мм завширшки, вкритий дуже коротким опушенням та обгорнутий трубчастою зеленою плюскою, схожою на зрослі листки. Плюска утворюється із приквітків.

Ліщина звичайна цвіте у березні — квітні, плоди достигають у серпні.

Ліщина звичайна росте в підліску листяних і мішаних лісів.

Тіньовитривала рослина.

Калина звичайна, червона калина

      Гарний плодовий і декоративний чагарник. Росте на всій території Україні, особливо в поліській та лісостеповій зонах.

      пагони зеленувато-сірі з супротивними, великими (до 57 мм) бруньками. Листки до 10 см завдовжки, супротивні, майже голі. Пластинка їх 3-5-лопатева з серцеподібною основою, зелена, з двома ниткоподібними прилистками, черешки довгі.

      Квіти зібрані в плоскі кінцеві щиткоподібні суцвіття: крайові квітки — великі, білі, безплідні; серединні — дрібніші, двостатеві. Чашечка з п'ятьма зубчиками, віночок (до 5 мм у діаметрі) п'ятироздільний, тичинок п'ять, маточка одна, стовпчик короткий з трироздільною приймочкою, зав'язь нижня.

      Плоди — ягодоподібні червоні овальні кістянки (6,5-14 мм завдовжки і 4,5-12 мм завширшки), містять забарвлену червоним соком плоску тверду кісточку. Залишаються на гілках дуже довго і прикрашають кущ навіть взимку.

      Калина звичайна росте в підліску мішаних і листяних лісів, по берегах рік і водойм. Краще росте на понижених, добре зволожених місцях. Рослина зимостійка, тіньовитривала, але вимоглива до вологи. Квітне у травні — червні, плоди достигають у вересні.

Д/з самостійно опрацювати тему.

По можливості визначити породи дерев та чагарників поблизу місця проживання.

Тема 3. Визначення хвойних та листяних порід  за шишками, хвоєю, листям, насінням та пагонами.

Хвоя

Хвоя зовні походить на вузьке голчасте листя. Характерна наявність щільної шкірки, яку покриває віскоподібна субстанція. Це необхідно для зменшення випаровування вологи голонасінними. Приміром, у ялини хвоїнки чотиригранні, але часто грані практично непомітні, й хвоїнки виглядають сплощеними. Якщо розрізати хвоїнку, вона має форму неправильного ромба, причому самий плоский кут спрямований донизу. Тут розташована серединна жилка листа. Уздовж інших граней голочки помітні смуги білого кольору, утворені продихами - дихальними отворами, через які здійснюється дихання рослин. Також продихи служать для випаровування вологи, яку дерево вбирає з грунту навіть у люту холоднечу. Це пояснює той факт, що ялини, як і інші хвойні, не можна пересаджувати в осінній час, тому що коріння не може міцно вкоренитися, і вода практично не піднімається по стеблу до хвої, хоча дихання відбувається в тому ж режимі.

Важливою відмінністю хвойних порід від листяних полягає в тому, що у них черешок міцно пов'язаний з гілкою і залишається на ній, навіть після відмирання голки. Голки відпадають через 6-7 років. Вони добре захищені від впливу несприятливих факторів зовнішнього середовища товстим шаром воскового нальоту - кутикулою. Причому у багатьох видів наліт настільки товстий, що хвоїнки набувають блакитний відтінок.

У хвойних немає справжніх плодів і квітів.

Вони належать до відділу голонасінних. Їх насіння прикріплені безпосередньо до насінної луски, а ті з них, які зібрані в жіночі шишки забезпечені особливими крильцями. Залишаючи шишку, вони планують на крилах, при обертанні нагадуючи маленькі гвинтокрили. Це допомагає їм пересуватися подалі від материнської рослини.

Характерною особливістю більшості хвойних є верхівковий ріст. Гілки цих рослин розміщуються кільцями, причому щороку утворюється одне кільце. За кількістю цих кілець можна підрахувати вік рослини. Хвойні мають один або два типи пагонів (тільки видовжені або видовжені та вкорочені, листки при цьому розміщуються на укорочених). У більшості хвойних листки багаторічні, але у деяких видів вони опадають щорічно (модрина).

Хвойні шишки

Зовнішній вигляд шишок хвойних різноманітний і специфічний. Вони можуть відрізнятися за довжиною, формою, розміщенням в просторі, кольором, структурою та формою спорофілів, способом розповсюдження насіння, тощо. Але принципова структура шишок однакова. Всі шишки в основі мають вісь, яка відособлена від вегетативної частини дерева і є коротким пагоном з розташованим на ньому спороносними листям - спорофіллами.

До хвойних належать сосна, ялина, ялиця, модрина, туя, ялівець, тис, кедр, кипарис, секвойя.

Родина соснові

Рід включає біля 100 видів вічнозелених дерев і чагарників. В молодості кора стовбурів тонка, гладка або слаботрішинувата, крони ширококонічна. У старому віці кора стає товстою з глибоко тріщинуватою шкіркою, крони стають ажурними або зонтиковидними. Галуження кільчасте. Хвоїнки в пучках по 2, 3 або 5, рідше від 1 до 8 шт.

     

Сосна звичайна. Дерево висотою 25-40 м. і діаметром більше 1 м. Живе до 350 (600) років. Хвоя парна, виходить із шкірястої коричневої піхви, довжиною 4-9 см (все залежить від віку дерева) і шириною до 2 мм, лінійна спірально розміщена на пагоні, тверда, колюча. Зверху: темно-зелена, знизу: сизувато-зелена від воскового нальоту. Хвоя живе 2-3 (8) років.

Насіння дозріває восени наступного року після цвітіння. Шишки поодинокі або сидять по 2-3 шт., продовгувато- яйцевидні, коротко загостренні, довжиною 3-7 см., діаметром 2-4 см. Розкриваються шишки в березні-квітні.

Сосна кримська. Дерево висотою 25-30 м., і діаметром 70-90 (110) см. Живе 250 (350) років. Крона у молодому віці густа, пірамідальна; у старому віці - плоска зонтиковидна. Хвоя парна, довжиною 10-18 см., і шириною до 2,5 мм. Живе хвоя 3-5 років. Цвіте сосна кримська у травні. Насіння дозріває на третій рік. Шишки сидячі. Природнє поновлення не завжди успішне. Порода посухостійка, жаростійка, світлолюбива і димостійка. 

Ялина

(Інша назва: ялина звичайна, ялина європейська)
(Рід ялина, ялиця")

Дерево висотою 30-45 м. і діаметром до 1,5 м. Живе 250-300 (500) років. Стовбур до 1/3 висоти майже циліндричний, стрункий. Мертві сучки довго не відпадають. Кора тонка. Крона густа, компактна. Хвоя блискуча, тверда, колюча, довжиною 2-3 див, і до 1,5 мм, шириною. Шишки звисаючі, циліндричні, довжиною 10-15 см і діаметром 3-4 див. На волі плодоносить з 15-20 років. Врожайні роки повторюються кожні 4-7 років. Насіння дозріває в рік цвітіння. 

Акація біла

(Рід робінія")

Акацію білу частіше називають її справжнім ім'ям - Робінія псевдоакація. Дане дерево росте висотою 22-27 (33) метрів і діаметром до 120 див., живе 220-250 (350) років. Крона ажурна, розлога, округла, коротка, іноді з кількома окремими ярусами гілок. Стовбур у насадженнях щодо прямим, високо очищений від сучків, а ось на волі сильно викривлений і сильно розгалужений. Кора стовбура сірувато-бура з темними, товста, в старому віці з глибокими тріщинами. Листки чергові, складні, непарноперисті, довжина 12-25 див., з 7-19 противними еліптичними листочками. Квіти переважно білі, запашні, зібрані в багатоквіткові пониклі кисті довжиною 10-20 см Цвіте після розпускання листя, рясно і щорічно (протягом 2 тижнів). Плід - плоский, голий, темно-коричневий біб довжиною 5-12 см і шириною 1-1,5 див Насіння (5-15 штук) дозріває в серпні. Порода світлолюбна, теплолюбна і жаростійка. А ще швидкоросла. Акація є гарним медоносом.

Береза пухнаста

(Рід "береза")

Друга її назва - біла. Дерево заввишки 17-22 (25) м, і діаметром 50-60см. Живе 100-120 років. Крона видовжено-яйцеподібна, середньої густоти. Тонкі гілки першого порядку від стовбура відходять майже під прямим кутом, пагони не звисають. Стовбур прямий, покритий білою корою до самої основи. Листя довжиною 4-6 см і шириною 3-5 див., яйцевидні або овально-ромбічні з округленою основою, тупозаостренной. Молоде листя пахучі. Береза пухнаста небайдужа до світла, тому часто зростає у 2 ярусі соснових і ялинових лісів. Дуже вимоглива до вологості грунту - на сухих ґрунтах не росте. Надзвичайно морозостійка, тому цю березу можна побачити навіть в лісотундрі.

Вільха чорна

(Рід "бук")

Вільху чорну також називають - клейкої. Це листопадне дерево висотою 25-30 (35) м і діаметром 60-70 див. Живе 100-150 (300) років. Крона у молодості густа, циліндрична, а пізніше яйцеподібна або округла, середньої густоти. Кора на молодих деревах - гладенька, темно-сіра або зеленувато-сіра, а пізніше темно-бура, з неглибокими тріщинами. Листки прості, чергові, оберненояйцеподібні, тупі або тупозаостренные. Довжина листя 4-9 см, ширина 3-7 див. Листки зверху темно-зелені, а знизу світло-зелені. Плоди поміщені в темно-бурі шишечки довжиною до 2 см, які розкриваються в кінці зими. Цвіте до розпускання листя. Дана порода морозостійка і зимостійка. Але вимоглива до родючості грунту. Є швидкозростаючою породою особливо в перші 15-20 років.

Дуб північний

(Рід "дуб")

Дерево висотою 30-35 метрів і діаметром 1,3-1,4 м. Живе до 400 років. Крона може бути вузькою та широкою (в залежності від густоти насадження). Гілки відходять від стовбура майже під прямим кутом. Стовбур прямий, високо очищений від сучків. Кора тонка, світло-сіра або темно-бура, довгий час гладка, а на старих деревах у нижній частині має товщину 5-7 см, неглибоко-з тріщинами, темно-бура. Пагони блискучі, наче лаковані, червоно-бурі. Листки прості, чергові, з 7-11 загостреними лопатями. Жолуді яйцевидні або майже кулясті, довжиною до 3-х див., з гострою вершиною, світло-коричневі, блискучі. 

Осика

(Рід "береза")

Осикою називають тополя тремтячу. Дерево висотою 25-30 (35) м і діаметром до 1,3 м. Живе 90-120 (120) років. Крона ажурна, спочатку яйцеподібна, а потім округла, неправильної форми, коротка і з товстими гілками. Стовбур у насадженнях пряме, циліндричне, високо очищений від сучків. Листки прості, чергові, округлі до овальних. Вони щільні, голі, зверху темно-зелені з жовтувато-білими жилками, знизу сизуваті. Осика цвіте рано навесні до розпускання листя. Плід - коробочка, дозріває в травні. Насіння з пучками волосків. Коренева система дуже розгалужена (до 20-30 м), стрижнева і не глибока (до 1 м). Світлолюбна Порода, до тепла і ґрунту не вибаглива, морозостійка. Порода швидкоросла.

Тема  4
Визначення типу лісового грунту

Ґрунт — природнє утворення, що складається з генетично пов'язаних горизонтів, які формуються в результаті перетворення поверхневих шарів літосфери під впливом фізичного, хімічного та біологічного вивітрювання.

Різні типи ґрунтів в Україні займають неоднакові площі. На півночі рівнинної частини, на Поліссі, поширені дерново-підзолисті сірі лісові і темно-сірі опідзолені ґрунти.

На території України поширені різноманітні типи ґрунтів: дерново-підзолисті, дернові, сірі лісові, чорноземи, каштанові, болотні та інші.
Дерново-підзолисті й дернові поширені на півночі України — в зоні мішаних лісів (Полісся), за кольором вони нагадують золу (попіл).
Сірі лісові ґрунти — перехідний тип від дерново-підзолистих до чорноземів. Переважають під широколистяними лісами з густою трав'янистою рослинністю.
Чорноземи — типи ґрунтів, що формуються під степовою рослинністю Лісостепу і Степу, в них багато солей, вони пухкі, темні, в них достатньо вологи і повітря. Чорноземи — найродючіші ґрунти на Землі. Чорноземи — є найбільше багатство України. На них припадає більше половини (57%) всіх сільськогосподарських угідь нашої держави. Одна четверта частина всіх чорноземів світу знаходиться в Україні.
Каштанові ґрунти— тип ґрунтів, що утворився під степовою рослинністю на узбережжі Чорного і Азовського морів.
Болотні ґрунти — група ґрунтів, що сформувалися під вологолюбною рослинністю в результаті заростання водойм.
Існує ще багато типів ґрунтів. Наприклад, ґрунти, в яких багато піску, - піщані. Піщані ґрунти добре пропускають воду, добре прогріваються сонцем, але вони швидко висихають, посушливі, в них теж мало перегною.
Ґрунти, в яких багато глини - глинисті. Глинистий ґрунт навесні сильно просочується водою, яка іноді навіть застоюється на його поверхні. Ці ґрунти погано прогріваються сонцем, в них мало повітря, мало перегною. А в сухий час вони дуже тверді і щільні, їх важко обробляти.

1. Тундровий глеєвий. 2. Торф'яно-болотний. 3. Підзолистий. 4. Дерново-підзолистий. 5. Болотно-підзолистий. 6. Сірий лісовий. 7. Чорнозем типовий. 8. Лугово-чорноземний. 9. Каштановий. 10. Бурий пустинно-степовий. 11. Солонець. 12. Солончак. 13. Сірозем. 14. Жовтозем. 15. Червонозем. 16. Алювіально-дерновий.

В північній частині  Сумської області переважають сірі лісові та дерново-підзолисті ґрунти, для південної частини області характерні типові чорноземи, глибокі малоґумусні, середньо- і легкосуглинкові та вилужені середньоґумусні чорноземи. В заплавах річок переважають дернові лугові ґрунти

В наш час на процес ґрунтоутворення вплинула діяльність людини. Вирубка лісів та розорювання великих площ та осушення боліт зумовило зниження рівня ґрунтових вод, збільшення надходження в ґрунт органічних речовин з коренями трав’янистих рослин, що призвело до посилення дернового процесу ґрунтоутворення.

Сірі лісові ґрунти сформувалися на лесових породах під широколистими лісами. Вони поділяються на ясно-сірі, власне сірі лісові та темно-сірі опідзолені. Ясно-сірі та сірі лісові ґрунти мають також добре помітний поділ свого профілю на горизонти. Їх верхній (гумусовий) горизонт сірого кольору, в ньому міститься 2,5-3,0 % гумусу.

Темно-сірі опідзолені ґрунти мають потужніший гумусовий горизонт, під яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить 3,5-4,5 %, вони багатші на поживні речовини, такі, як азот, калій, фосфор, ніж сірі лісові грунти.

Для    формування сірих лісових грунтів   повинні бути наступні умови:

1.     Добрі фільтраційні і вбірні властивості мінеральної частини грунту (забезпечують лесовидні суглинки).

2.     Значна кількість опадів, наявність широколистих лісів (забезпечується кліматичними умовами).

3.     Активні мікробіологічні процеси в грунтах (багато органічних решток, достатньо тепла і вологи).

Залежно від повноти прояву цих умов, місцевих особливостей мінерального складу, біологічних та мікрокліматичних умов формуються різновиди сірих лісових грунтів: сірі, ясно-сірі чи темно-сірі лісові грунти. Відмінності між ними видні за вираженістю у грунтовому розрізі різних генетичних горизонтів.

Найвиразніше поділеним на генетичні горизонти є ясно-сірий грунт, що розвивається в умовах активного промивного режиму з порівняно повільним накопиченням органічних сполук. Розпізнати цей грунт можна за наявністю вимивного (елювіального — ясно-сірого) прошарку між приповерхневим (гумусово-елювіальним) та вмивним (ілювіальним — бурим і щільним) горизонтами.

У сірого лісового грунту вимивний горизонт не вирізняється, а промивний режим добре видний по структурі і щільності вмивного горизонту.

Темно-сірий грунт відрізняється збільшеною потужністю і темним кольором гумусового горизонту, меншою щільністю вмивного горизонту.

Сірі лісові грунти відносяться до найбільш родючих (особливо темно-сірі) у межах області, а тому території, де вони переважають, давно освоєні і використовуються під ріллю. На них не спостерігається вимокання посівів, вони добре реагують на внесення добрив (хоч і швидко їх втрачають через промивний режим). Систематичне і тривале внесення органічних добрив, глибока оранка стирають відмінності між сірими і темно-сірими грунтами.

Структура профілю та генезіс сірих лісових ґрунтів

За сукупністю морфологічних ознак та властивостей займають проміжне положення від дерново-підзолистих до чорноземних ґрунтів.

В залежності від інтенсивності гумусування і розвитку ознак опідзолення тип сірих лісових ґрунтів підрозділяють на 3 підтипи – світло-сірі, сірі та темно-сірі.

Тип сірих лісових ґрунтів характеризується слідуючою будовою профілю. Цілинні ґрунти з поверхні мають горизонт лісової підстилки ( А₀ ) або дернини ( А_д ). У верхній частині виділяється гумусовий шар, забарвлення якого змінюється від світло-сірого до темно-сірого, в залежності від вмісту гумусу. Гумусовий шар помітно розподілений на 2 горизонти – верхня частина з найбільш інтенсивним забарвленням ( гор. А₁ ) і нижня частина – гумусово-опідзолений ( гор. А₁А₂ ), який має білясту присипку ( ознака опідзоленості ). Далі слідує перехідний горизонт А₂В. Нижче залягає ілювіальний горизонт В, який поступово переходить в породу С. В.В.Докучаєв розглядав сірі лісові ґрунти як самостійний зональний тип, зформований під трав’янистими широколистними лісами в умовах лісостепової зони. У формуванні профілю сірих лісових ґрунтів, крім процесу опідзолення, беруть участь також процеси лесиважу та внутрішньоґрунтового вивітрювання.

Дерново-підзолисті ґрунти сформувалися в умовах надмірного зволоження під сосновими і мішаними лісами.

Материнськими породами для них слугують водно-льодовикові піщані відклади. У цих ґрунтах невеликий вміст гумусу (до 1,5 %), чітко виражений так званий підзолистий горизонт, з якого поживні речовини вимиваються вглиб. Тому вони мають низьку родючість.

Дерново-підзолисті ґрунти  - підтип підзолистих грунтів лісо-лучної смуги, до якої входить і Українське Полісся. Розвиваються під мішаними, здебільшого сосново-дубовими, лісами з густим трав'яним покривом. Профіль Д.-п. г. (унаслідок дернового й підзолистого грунтоутво-рювальних процесів) такий: зверху на 18-22 см завглибшки залягає сірий гумусово-елювіальний горизонт, під ним - білястий елювіальний завтовшки від 2-3 до 20, зрідка до 30 см, далі - червоно-бурий елювіальний, що поступово переходить у материнську породу. Д.-п. г. мають кислу реакцію ґрунтового розчину (рідкої фази грунту), бідні на гумус (1-2%) й поживні речовини. Щоб підвищити їхню родючість, поглиблюють орний шар, вапнують, вносять З/п

Практична робота:

Визначення типу лісового грунту:

№ з/п	Послідовність виконання робіт	Технологія виконання робіт	Необхідний інвентар
1.	Виконання вручну вертикального зрізу	На ділянці з найбільш розповсюдженим однорідним складом грунту викопати траншею за розміром: довжина – до 2 м ширина – до 1 м глибина – 0,8 – 1,5м	лопата рулетка кілочки
2.	Визначення типу шарів лісового грунту	При досягненні глибини викопки до материнської породи приступаємо до визначення типу лісового грунту по горизонтальних відмінних зрізах земляних шарів, де визначаємо товщину шарів грунту: -покривного - гумусного - родючого - чорноземного - сіроземного -пісчано-глинястого -глинястого

Результати занести в табличку.

Д/з:  провести визначення шарів лісового грунту.

Тема 5Інвентаризація лісових культур

Інвентаризація є органолептичним методичним прийомом обліку і контролю фактичного стану підконтрольних об'єктів, який здійснюється з метою забезпечення збереження цінностей і раціонального використання їх у фінансово-господарській діяльності підприємств.

З метою уточнення виконаних обсягів, визначення ефективності лісовідновлюваних робіт, якісного стану створених культур, їх відповідності діючим стандартам і технічним умовам тощо, підприємства лісового господарства самостійно здійснюють інвентаризацію лісових культур, захисних лісонасаджень, посадкового матеріалу, площ з проведеними заходами природному поновленню лісу, переведення у вкриті лісом землі лісових культур і введення молодняків в категорію цінних деревних насаджень.

 До початку інвентаризації за книгами обліку лісових культур, обліку захисних лісонасаджень визначають ділянки лісових культур і захисних лісонасаджень, які підлягають переведенню у вкриті лісом землі або передачі в експлуатацію.

На кожну таку ділянку складають польову картку. Польові картки групують за роками закладання переведених лісових культур у вкриті лісом землі, а також за їх якісним станом.

Інвентаризації підлягають всі лісові культури, посадковий матеріал та захисні лісові насадження першого та третього року вирощування, а на другий календарний рік проводиться візуальний огляд закладених лісових культур з метою визначення їх стану і обсягів доповнення, а також відповідності технічним вимогам тих регіонів, де їх вирощують.

Процес проведення інвентаризації є дуже цікавим, адже проводять її шляхом відведення пробних площ в місцях, які відображають загальний стан лісових культур і захисних лісових насаджень на даній ділянці. В межах відведених пробних площ здійснюють перерахунок посаджених чи посіяних деревних рослин з подальшим перерахунком на 1 га площі. Визначення ефективності заходів щодо сприяння природному поновленню лісу проводять через 5 років після проведення робіт шляхом закладання облікових площ із розрахунку не менше п'яти площадок на один гектар. Посадковий матеріал обліковують щорічно в кінці вегетаційного періоду, але до початку осіннього викопування.

Ці дані заносяться в польові робочі картки інвентаризації лісових культур одно-, дво- та трирічного віку (або польові картки атестації незімкнутих лісових культур 4-річних і старшого віку), які підписуються всіма членами комісії і є основними первинними документами обліку лісових культур, та зберігаються протягом 2-х років. Строк проведення інвентаризації встановлюється зазвичай з 1 жовтня.

 Перед початком інвентаризації проводиться рекогносцирувальне обстеження культур: візуально визначають стан культур, ступінь і особливості відпаду саджанців (сіянців) та інтенсивність заростання ділянки трав’яною рослинністю.

Стан рослин оцінюють за зовнішніми ознаками, поділяючи на здорові, слаборозвинені і пошкоджені (сумнівні), загиблі і відсутні. За даними інвентаризації комісія намічає заходи з поліпшення лісових культур і захисних насаджень, вказує площу, яка потребує доповнення, догляду за грунтом, внесення добрив, проведення освітлення тощо.

Лісові культури і захисні лісонасадження, з приживлюваністю менше 25 % вважаються загиблими і підлягають списанню. Списання загиблих лісових культур здійснюється комісією підприємства після огляду усіх ділянок загиблих культур на підставі Акту про списання незімкнутих лісових культур, які загинули внаслідок суб'єктивних і об'єктивних причин або Акту про списання лісових культур, які загинули внаслідок стихійного лиха.

Практична робота:

1. Визначення кількості і якості рослин в посадці 2018 року - на заданій площі підрахувати кількість і визначити якість рослин у кожному ряду. Підрахунку  підлягають всі рослини, що прижилися, що засохли, зламані і т.д. По закінченню визначити процентне відношення рослин, що прижилися, що випали.

2. Дані занести в польові картки.

Д/з: Опрацювати матеріал, виконати практичне завдання.